Педагогічна скринька

Обласний вебінар на тему:

ЗАСТОСУВАННЯ КОУЧ-ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ПОКРАЩЕННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ. 

Звати мене Прокопенко Ю.В.,  я викладач предметів професійно-теоретичної підготовки Державного закладу «Запорізький центр професійно-технічної освіти водного транспорту».

 Хочу поділитися з вами  власним досвідом і розповісти,  яким чином у нашому закладі проводимо уроки з використанням коуч елементів, з чого починаємо, де беремо ідеї  та на прикладах показати, що застосування коуч технологій має великі перспективи.

Коли ми говоримо про коучинг в освіті, то маємо на увазі «коучинговий підхід» та урок в «форматі коучингу».

Слайд 2.

Тож сьогодні на вебінарі ми з вами детальніше зупинимося  на таких питаннях:

-         Що таке коучинг?

-         Провідні принципи  коуч освіти.

-         Коуч як основа для успішної реалізації особистості.

-         Коуч інструменти та шляхи їх впровадження

Чому саме коучинг я обрала для організації освітнього процесу?

Бо він на пряму пов’язаний із системою мотивування, його вплив має широкий спектр дії, оскільки вмотивований учень  ефективніше виконує свою роботу, а отже, це результативно впливає і на рівень його професійної підготовки. Коучингу притаманне максимально швидке досягнення мети шляхом активізації необхідних здібностей та вдосконалення нових навичок тих, хто навчається. Тому застосування коуч методів, на мою думку, у процесі навчання є одним із шляхів вирішення проблеми підготовки конкурентоздатних фахівців. 

Хочу підкреслити, що  якість модернізації сучасної освіти багато в чому залежить від характеру протікання інноваційних процесів і визначається особливостями такої інновації,  також інноваційним потенціалом середовища і педагогічного колективу. Навчальна діяльність сучасного викладача повинна бути насамперед, коучингом: викладач повинен бути в першу чергу  на сьогодні тренером, ніж традиційним вчителем.

Що ж таке коучинг?

Для тих, хто вперше про це чує або хоче більше знати про коучинг, хочу до подати  декілька визначень коучингу.

Коучинг– це вчення, що виникло на перетині психології, менеджменту, філософії, логіки і життєвого досвіду; процес, спрямований на досягнення цілей в різних сферах життя.

У сучасній науці є таке  визначень коучинга:

Коучинг – це мистецтво створення за допомогою бесіди й поведінки, середовища, яке полегшує рух людини до бажаних цілей так, щоб воно приносило задоволення.

Згідно з даним визначенням, коучинг можна розглядати і як науку, і як мистецтво, і як процес, і як технологію, і як метод, та як новий тип мислення.

 Після нашої роботи ви  зможете скачати презентацію де  побачите я розкриваю провідні принципи коучингу, ключеві його концепції.

 Ми  зупинимося більш детальніше на педагогічному коучингу.

Педагогічний коучинг – це цілеспрямований  процес, який може проводитися як у формі індивідуальних занять, так і в рамках інформаційного консультування.

Це система, яка допомагає використовувати знання та досвід самого учня, вирішувати його задачі та поставлені цілі, ця технологія допомагає використовуючи особистий потенціал, підвищити ефективність навчання, покращити самооцінку.

Слайд 8

Якщо відповісти на питання: «Що мене надихнуло на роботу в цьому напрямку?», то я зрозуміла, що у парадигмі сьогоднішнього погляду на освіту застосування коучингу в процесі навчання –  це:

основа розвитку  критичного мислення, соціальної і громадянської компетентності, уміння навчатися впродовж життя, підприємницької діяльності, отримання навичок створення власних продуктів (уміння створювати та їх презентувати).

Якщо все це накласти  на ключові компетентності концепції «Нової української школи», то ми побачимо, що вони всі там відображаються.

Тобто застосування елементів коучингу в навчанні напряму пов’язане з навичками, які будуть затребуванні у майбутньому.

Звісно для моделі реалізації такої роботи потрібні певні умови і одними з найважливіших на сьогодні є залучення великої кількості ресурсів: слайд 9

- використання  он-лайн  ресурсів;

- SMART – навчання;

- опора на практику;

- підтримка курсів в он-лайн середовищі.

Так як завдання  нашого закладу,  полягає у тому, щоб виховати кваліфікованого робітника, то опора на практику - це велика складова успіху.

Слайд 10

На мою думку, для формування умінь самоорганізації і саморегулювання освітньої діяльності учня, доцільно використовувати традиційну для коучингу чотириступеневу модель GROW. Якщо її перекласти на структуру уроку то процес коучингу складається з  чітко визначених етапів:   Слайд 11

1.           Постановка мети та розумінняїї реальності.

2.           Аналіз необхідних складових успіху.

3.           Аналіз можливостей, що є.

4.           Визначення шляхів досягнення мети, вибір стратегії.

5.           Мониторинг досягнення мети та аналіз результатів.

Для кожного з цих етапівв арсеналі професійного коуча є відповідний набір інструментів та технік, з яких він обирає найбільш оптимальну комбінацію для кожного конкретного учня і кожного окремого випадку.

 Перший і все визначаючий крок на цьому шляху це коуч, що допомагає усвідомити  їх особисту потребу  в навчанні. В результаті цієї роботи учень повинен розпрощатися з ілюзією відносно того, що його навчання і досягнення  мети (а ми каже що метою в нашому випадку є гарно закінчене навчання) – це  робота закладу та викладачів. Йому потрібно чітко усвідомити, що навчання і розвиток – це його особиста справа.

Задля досягнення такого результату,   в роботі я  застосовую такі практичні інструменти коучингу.

До вашої уваги, перший – постановка мети уроку.

 Слайд 12

На початку уроку учням запропоновано визначитися з  метою та завданням на  подальші 45 хвилин уроку.

 Звісно, ставимо ціль по формату кінцевого результату та по логічним рівням (це повинно бути в межах теми, яку вивчаємо).  Зараз  ви бачити скріншот з початку різних уроків, відразу хочу сказати, що вони за змістом однакові, але з власного досвіду, я б пропонувала використовувати той, що справа від вас. В темах, де ви плануєте роботу на декілька уроків,  тому що вона за визначенням по часу довша. Приблизно ви на неї витратите хвилин 10-15 уроку, тому якщо це проект, то це буде доречно, якщо плани на один урок. Зверніть  увагу на скріншот зліва від вас, зміст той же, але на визначення піде хвилин 7-9 уроку.

Слайд 13

Постановка мети складеться з етапів вони мають назву SMART-цілі тобто досягнення великої  мити через подолання  маленьких цілій.

Це етап, на якому учень починає розуміти, що в нього є потреба бути сьогодні на уроці і знання, які він отримає будуть йому в корисні.

Хочу запропонувати вашій увазі невеличке відео, де можемо побачити як це практично мною було застосовано.

Відео № 1

Продовжимо.

В основі коуч-підходу є уміння викладача формулювати важливі потужні запитання, які сприятимуть визначенню потреб і сподівань учнів, стимулюють мислення, змушують мобілізувати попередні знання і досвід, розкрити потенціал. Такі потужні відкриті запитання  допомагають проаналізувати проблему всебічно, розвивають інтерес до вивчення теми, стимулюють потребу в отриманні відповідей, заохочують до обґрунтування власної позиції.

 Слайд 14

Тому другий інструмент,  який я використовую у роботі має назву «Кошик ідей». Це  прийом організації учнів індивідуальної та групової роботи на начальному етапі уроку.

Зараз   ви бачите саму структуру проведення цього методу, так ви можете, наприклад, оформити дошку на урок.

Спочатку ми визначаємося, які знання ми вже маємо.

Потім дітям пропонуємо поділитися ідеями стосовно того, що їм потрібно вивчити задля досягнення цілі,  яку ми вже собі намітили раніше.

  Слайд15

Приймаються  усі ідеї, складаємо їх в кошик, який ви бачите на слайді та вирішуємо, що наприкінці уроку побачимо, які були реалізовані або застосовані.

Таким чином, ми підтягуємо увагу учнів протягом  усього уроку, вони відслідковують свої ідеї,  (на фото ви можете побачити їх увагу інколи дивуєшся з яким трепетом вони ставляться до своїх думок і хочу зазначити що при такої роботі вони в них з’являються ми ж з вами розуміємо, який складних контингент з яким ми працюємо)) тут велике поле для рефлексії наприкінці уроку, учні можуть проаналізувати як їхня думка з початку уроку завдяки роботі може змінюватися, та сприйняття власних помилок плавно перетикає на усвідомлення, що якщо ти і помилився, то  це все можливо виправити, якщо ти прагнеш змін і щось робиш.

Слайд 16

Також вашій увазі хочу представити  техніку «Колесо  балансу». На  мій погляд,  дуже потужний засіб. Суть цієї техніки полягає у тому, щоб зафіксувати динаміку зростання знань учнів.

 Вона також може бути використаний  на начальному етапі роботи і при формуванні кінцевого результату.

Зараз ви бачити ліворуч від вас  сам інструмент – колесо.  Як  ви можете бачите, воно поділене на сегменти,  також воно має  шкалування.   Праворуч  пропоную вашій  увазі фото з уроку, на якому було запропоновано учням самим визначити та оцінити свої знання. Хочу прокоментувати   етапи роботи з цією технікою:

 слайд 17

- По-перше, що ми пропонуємо  учням самим визначитися  з тим, як вони засвоїли матеріал  попередньої теми,

- по-друге, потрібно звернути їх увагу і поставити рівень знань  з визначеннями,  які вже включені в колесо балансу і ви планували це сьогодні вивчити, але вони для них ще невідомі.

Щоб було зрозуміло ми працювали з теми «Способи теплової обробки», тому  основні ми вже вивчили на попередньому уроці, а допоміжні та комбіновані планували вивчити на цьому.

Хочу звернути вашу увагу, що шкалування починається з одиниці тому, що в коучингу такого визначення як нуль взагалі не існує. Ми  не можемо дозволити, щоб людина,  а ми говоримо з вами про підлітка, в якого, можливо, не до кінця пройшли етапи самоіндіфікації  і ми не можемо дозволити відчувати себе повним нулем тому що наслідки цього можуть переслідувати його впродовж усього життя.

Слайд 18

Після того як учні прошкалують,   треба запропонувати  поєднати визначення у коло і вони самі побачать, що колесо виходить не рівне та рухатися не може і бачать, в яких темах треба підтягнути знання. Саме  так вони самі визначають,  що сьогодні їм потрібно дізнатися на уроці.

І саме тут ви проголошуєте тему уроку.

Наприкінці уроку ви знову повертаєтесь до колеса і пропонуєте учням ще раз оцінити свої знання,  на екрані ви бачите ми їх виділили жовтим кольором (звісно рівень буде вищим),

Слайд 19

 потім знову пропонуємо об`єднати це у коло, вони побачать, що колесо вже більш-менш вийшло рівним, таким чином вони самі для себе визначають, як з кожною хвилиною проведеною на уроці  у них рівень знань підвищується. Так  ми закладаємо зернятко про те, що кожна хвилина в їхньому житті має ціну, й треба  поважати час і тоді будеш мати певний результат.

Доречно використовувати колесо як роздатковий матеріал, я робила і так, і колективно, але як роздатковий матеріал він  більш ресурсний, так  учні мають можливість особисто для себе визначитися про результат роботи. Це дуже важливо, щоб учінь з вашого уроку поніс саме свої відчуття.

Наступний також дуже цікавий метод, який має назву шкалування. Доречно використовувати  як інструмент самооцінки та розвитку.

Слайд 20

Шкалування дозволяє визначати ступінь наближення до цілі.

Використовуючи потужні, відкриті запитання такі як:

-         Що для вас 10?

-         Де ви зараз знаходитеся?

 Ви  вирішуєте ступені приближення до цілі.

Я б радила шкалування використовувати, коли ви починаєте  учнів

потрошку привчати до роботи з елементами коучингу.

Слайд 21

Ви бачите на фото звичайний конспект учня, де шкалування я пропоную зробити у власному зошиті. Наприкінці уроку учням ставимо  запитання, які розширюють звичні рамки мислення.

-         Що ви знали з того,  про що ви почули на початку уроку?

Та пропонуєте визначити ці знання за шкалою від 1-10.

Наступне  питання:

-         Що змінилося наприкінці уроку?

-         На скільки балів зараз ви можете оцінити свої знання?

Я хочу сказати, звісно цікавий метод і колесо балансу і смарт цілі,  але це все можливо коли учні вже вами підготовленні для такої роботи, коли  вони вже вміють аналізувати вміють робити самоаналіз. Тому я починаю у вересні з саме цього методу. Тобто на  початку  вашої роботи,  у цьому напрямку,  метод не дуже затратний, але дуже  ресурсний.

Він  також дає усвідомлення, що ці 45 хвилин для них пройшли не дарма, підвищує свою самооцінку і ще раз дозволяє впевнитись, що власне життя в їх руках. З шкалуванням ви можете працювати як вам  ваша творчість дозволяє, цей метод можна робити в будь-якому вигляді, аби суть не змінювалася.

Слайд 22

На слайді ви бачите, яким чином це було застосовано на уроці. У цьому випадку шкалуванням є ріст дерева, тут я хочу зазначити, що це поєднання практик  педагогічного коуча з практиками консультування, та атр-коучингу. Схему я отримала на курсі «Інтегральний підхід в психологічної практиці» у психолога, коуч-консультанта всеукраїнської асоціації психологів Зоряни Томіної (за що дуже їй вдячна), потім я її трошки адаптувала  до уроку  і  хочу сказати,  що вийшов   таки  потужний симбіоз, де ми і визначаємо час, і підтягуємо ресурси завдяки візуалізації, і можемо формувати кінцевий результат. Тут вже ваша творчість, як ви його обіграєте.

До вашої уваги хочу запропонувати ще одне відео, де практично я застосовую цей метод.

Відео 2

Я хочу зазначити, що коучинг спростовує таке закореніле в нашому часі прислів’я,  що требо вчитися на помилках. Тут я щиро не згодна, та хочу сказати, що психологами майже усього світи виведено вже  аксіому, що навчатися можливо тільки на перемогах, хай маленьким крок за кроком, але ж перемогах. Тому що поразки завжди пригнічують і  сіють зерно невпевненості в собі, а наша задача виховати впевнену людину, яка готова протистояти життєвим навантаженням.

Слайд 23

Для планування проектної роботи раджу використовувати інструмент «Лінія часу».

 Дуже доречно використовувати при роботі, коли  необхідно зробити багато кроків до мети. У чому полягає суть цього методу?

Спочатку ми:

1. Визначаємо ціль за форматом кінцевого результату.

2. Визначаємо час реалізації цілі.

3. Переносимося в майбутнє та описуємо яскраву, чітку картинку отриманого результату.

І тут я хочу  зупинитися і більш детальніше про це сказати.  Якщо   ми робимо проектну роботу, то завжди в ній беруть участь декілька учнів і тут дуже важливо, щоб кожен висловив уяву свого кінцевого результату і чесно кажучи  чому  інколи  наприкінці роботи ми не маємо того, чого очікували, тому  що у всіх була різна уява про кінцевий результат і тут обов’язково требо знайти консенсус і визначитися з результатом таким, щоб він всіх влаштовував і викладач також бере в цьому участь,  бо наші очікування від їхніх також дуже різняться і треба знайти спільний кінцевий результат.  Який буде влаштовувати всіх разом і кожного окремо.

4. З майбутнього повертаємося назад на встановлений шлях.

5. Визначаємо перші, найлегші кроки, які потрібні для початку роботи.

Слайд 24

Ви  бачите робочі фото ми з учнями, що робили невеличкий проект і тут я застосувала цей метод. Хочу сказати що для впровадження та реалізації цього методу треба багато ресурсів як технічних, так і психологічних. Слайд 25

 Бо виникає необхідність спілкуватися і в позаурочний час, за для цього я використовую гусел-клас, свій викладацький блог,  адже треба бути з ними на зв’язку, бо проект коли цікавий і в учнів починають виникати  питання, то вони хочуть одразу отримати відповідь, бо завтра це буде вже не цікаво або вони взагалі забудуть. Треба кидати їм на пошту нагадування  про кроки, які їм треба зробити, тому, як для викладача  цей метод дуже ресурсно затратний. Викладач повинен бути на психоемоційному рівні  «Учні Ок» і «Я Ок»

Якщо сьогодні з нами є хтось, хто робить стем проекти можливо, то цей метод  стане в нагоді. Я з цього питання поки не можу дати поради, тому що це в мене у планах на майбутнє, але мені здається метод може стати корисним.

На  останок, хочу поділитись такою теплою технікою, яка має назву  «Розкриття сонця».

Знанню цієї техніки я завдячую одному з ведучих психологів країни Олені Тераріній.

Взагалі ця техніка використовується в психологічному консультуванні, але я її також  адаптувала  до уроку і використовую її при рефлексії.

Ви бачити скріншот схеми практики.

В центрі  ви можете запропонувати учням наприкінці уроку написати тему, яка була.  Потім  ви бачите,  що з усіх боків є кружечки, в які ви можете вставити запитання стосовно того, що вам сподобалось, що на вашу думку можливо використати вже завтра, що буде в нагоді через пів року і так далі.

Звісно, в роботі використовуємо  здебільшого відкриті запитання, які дають можливість для розвитку творчості, та  ще такі питання відволікають увагу від обставин,  в яких знаходиться учень. Тому  психологічно він розслабляється і може більш бути впевненим та результативним. Такий спосіб дає можливість не тільки узагальнити матеріал, але до того ж підтягнути відчуття, які залишились після вашого уроку. Тому це як для рефлексії, на мою думку, є дієвою.

Також дуже цікаво цю схему використовувати для встановлення міжпредметних зв’язків. Можна запропонувати в центрі  учням поставити тему  і далі запропонувати з’ясувати, яке це має значення для предметів, які вивчають на курсі.

Якщо все мною сказане, перекласти на звичайний урок,  то це буде мати такий вигляд:

Відео 3

Результатом такої роботи стане здатність учня самостійно будувати позитивну низку власних переконань:

Слайд 26

«Хочу! – Можу! – Вірю! – Роблю! – Маю результат!».

 А це найважливіше,  що потрібно нашим дітям у час великих реформ та змін.

Запорукою досягнення  результатів учнів  є звісно   викладач, відкритий до всього нового,  який розуміє дитячу (підліткову) психологію та  особливості розвитку учнів, добре знає свій предмет.

Хочу порадити тим, хто після сьогоднішньої нашої зустрічі вирішить впроваджувати елементи коучингу у процес своєї роботи,  не зупинятися на вебінарі, тому що чесно кажучи у рамках 40 хвилин вибінару не можливо розкрити весь потенціал застосування коуча  і хочу  дати таку пораду: якщо вирішити почати навчання  у цьому напрямку, то уважно розглядайте алгоритм навчання, бо коуч  прийшов з бізнесу, тому багато пропозицій стосовно цього напрямку.  Ми  ж працюємо з підлітками і не все нам підходить (на мою думку). Є  питання, які на підліткову психологію не лягають або в силу вікового аспекту вони на деякі питання не зможуть дати відповідь. Тому  я б радила почати  з  поглиблення знань з психології, а потім ви побачите що все це  можливо адаптувати до вашої роботи. Тут вам вирішувати з чого починати, ви самі відчуєте як вам буде зручніше. 

Слайд 27

Підводячи підсумки, я сподіваюсь що мені вдалося показати , що застосування  коуч елементів не розвертає  освітній процес  з ніг на голову і особливо не відрізняється від традиційних етапів структури уроку, а робить більш ресурсними та яскравими.

Виховний західна тему: "Історія нескорених" 

                                Викладач: Прокопенко Ю.В.

                                   

                                           2018

Мета:
-розширити та поглибити знання учнів про історичне минуле нашої держави;
- виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю, свого роду, розуміння своєї причетності до всіх подій, які відбуваються в Україні;
- берегти та примножувати багатства рідної країни.
Обладнання: мультимедійна дошка, проектор, прикрашений клас.
Хід заходу:
Доброго дня шановні учні й  гості.
Ми раді вітати вас в приміщенні нашого закладу.
Ось промайнули літні канікули й попереду новий навчальний рік,
сповнений яскравих моментів, наповнений різноманітною гамою почуттів та великими досягненнями з вашого боку.(та і з нашого також).
Перший день в навчальному закладі це завжди дуже відповідальний, особливий день сповнений новими відчуттями новими знайомствами і почати наше знайомство я пропоную з першого уроку тема якого « Історія нескорених»
Головною метою уроку, це показати, наскільки важливим є почуття власної гідності у кожної людини та народу в цілому.
Пояснити, що лише повага до себе може стати рушійною силою великих змін. Посягання на гідність – ось що має турбувати по-справжньому.
Мова піде про нашу могутню країну про людей міцної волі які все своє життя присвятили тому щоб ми з вами сьогодні мали право сказати я Українець – громадянин своєї держави
Велична і свята, моя ти Україно,
Лише тобі карать нас і судить.
Нам берегти тебе, Соборну і єдину,
І нам твою історію творить.
І не дарма я почала з такого вступу бо кожна стрічка цього вірша наповненна великою відповідальністю, відповідальністю яка полягає на кожного з нас за те в яких умовах будете жити ви, жити ваші діти,ваші онуки, ,
Тому ми сьогодні з вами пройдемося шляхом створення нашої держави, і я пропоную згадати як наша країна виборювала право на мрію стати незалежною, самостійною державою.
І точка відліку з якої ми почнемо буде 5 квітня 1710 р. В цей день відбулось УХВАЛЕННЯ "ПАКТІВ І КОНСТИТУЦІЙ ЗАКОНІВ І   ВОЛЬНОСТЕ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО" (згодом цей документ назвали "Конституцією Пилипа Орлика").
Основу "Пактів і конституцій..." становила угода між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу, про взаємні права та обов'язки.
Уперше новообраний гетьман укладав офіційну угоду зі своїми виборцями, чітко зазначаючи умови, згідно з якими він отримував владу. Крім того, в документі обґрунтовувався державний лад України. Саме тому його вважають першою українською Конституцією.
Проголосивши Україну незалежною республікою, Конституція Пилипа Орлика стала найвищим щаблем тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі у Європі, бо жодна з країн на той час не мала подібних документів.
Пропоную переглянути історичне підтвердження цих фактів.
(Відео №1)
Ми з вами почули що ця перша конституція документ за який в той чи іншій мірі на протязі декілька століть буде боротися наш народ.
Ця спроба на жаль була не дуже вдалою бо навесні 1711 р. розпочався московський контрнаступ. Цар Петро І оголосив Туреччині війну. Яка завершилися укладенням мирного договору і За угодою московський уряд зобов'язувався передати Туреччині частину українських земель, зокрема Азовську фортецю з прилеглою територією.
Орлик був вимушений виїхати за кордон та хоч би де знаходився Орлик, він ні на мить не забував про головну мету своєї діяльності, яку вбачав у створенні антимосковської коаліції. Гетьман вважав, що тільки з допомогою інших держав можна визволити Україну з-під ярма Російської імперії та об'єднати всі українські землі в єдину сильну державу.
І вся наша країна затихла майже на століття Ні не можна сказати що ми скорилися, (бо було багато різних спроб в тому числі й створення політичних партій У жовтні 1890 р. у Львові І. Франко, Н. Левицький, М. Павлик, С. Данилович, Є. Левицький створили Русько-українську радикальну партію (РУРП) — першу політичну організацію європейського типу з програмою,  реєстрованим членством. Програма партії орієнтувалась на ідеї етичного й наукового соціалізму, вимагала демократичних свобод)
чи забули про мрію яка має назву незалежність ні просто народ завмер в очікуванні народження нової великої людини яка готова покласти своє життя на вівтар держави.
Наступний камінь фундаменті нашої незалежності був покладено Михайло Грушевським.
17 березня 1917-го в Києві розпочалося формування Центральної Ради — альтернативного органа влади в Україні, що тоді перебувала у складі Російської імперії. 20 листопада проголошено Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918 року — її повну самостійність.
(Відео № 2)
З єднатись то ми з эдналися, а втримати незалежність нам не вдалося.
І знову поразка. У 1921-го національно-демократична революція зазнала остаточної поразки. Територія України була поділена між радянською Росією, Польщею, Чехословаччиною та Румунією.
Но цього разу спроби створення незалежності зменшились за терміном часу нам вже знадобилось тільки 60 років (для людини це термін великий, а в межах держави це крапля) і
24 серпня 1991 року на позачерговій сесії Верховної ради України прийнято Постанову та Акт проголошення незалежності України, затверджені конституційною більшістю, - Україна стала незалежною державою з неподільною та недоторканою територією, на якій чинними є тільки власні Конституція, закони та постанови уряду.
(Відео № 3)
Ось таким чином відбувалося проголошення нашої незалежності.
І тут би я хотіла перервати свою розповідь бо на цієї точки відліку
ми дійсно почали будувати свою державу і а якби це було наприклад не 25 років тому, а зараз то що б ви написали в акті незалежності ?
На вашу думку що означають такі поняття як незалежність, єдність та соборність.?
1. Незалежність (ім. до незалежний ) – 1. Який не залежить від кого, чого-небудь, не підкоряється комусь, чомусь. Самостійний у міжнародних відносинах та у внутрішніх справах; суверенний.
2. Єдність – 1. Тісний зв'язок, згуртованість, цілісність, неподільність. Поєднання в одному цілому, нерозривність зв'язку.
3. Соборність – Об'єднаність, неподільність.
Добре ми з вами визначили основні поняття і знаємо напрямок руху нашої держави.
Та з моменту народження нашої держави до сьогодення, шлях також не був простим, пропоную вашої увазі події сучасні якими ви були свідками в той чи іншої мірі. Мова піде про перший майдан це перший протест сучасного світу, проте життєвого напрямку яким планувала йти наша держава, ми ще знаємо його під назвою помаранчева революція.
(Відео №4)
Питання тоді стояло про обрання нового президента (Цього питання ми не будемо с торкатися бо тема наша інша не політична) але чого ж відбувся цей майдан бо була держава на той період дуже корумпована і вибори пройшли не чесно напрямок який тоді обрав Ющенко був більш європейський і тому ми побачили на екрані багато молоді,та вони різні де які здаються на сьогодні дивними, але як завжди змін прагне молодь бо в неї попереду ще все життя і вони бажають його прожити в країні де закон один для всіх однаковий, де нагородну отримає той хто переміг, а не той в кого більше коштів і т. д. а в країні панує мир.
Цей майдан можна сказати був присвячений прагненню європейського життя. Бо не для кого не було тайною що в Європі життя вище рівнем.
І знов наша країна (чи керівники) заплутались з напрямком та обіцянками но зрозуміти це часу знадобилось менше ніж століття і в спокої ми прожили 10 років. І знову нашу країну накрила хвиля протестів і нас очікувала нова революція Яка згодом отримала назву «Революція гідності»
(Відео №5)
На сьогодні це остання подія такого характеру в нашій країні. Ми бачимо що не дарма люди віддали своє життя на цьому майданні
Країна відновлюється, багато змін відбувається найкраще. Керівники нашої держави вже зробили крок до європейської спільноти. У березні – червні 2014 року було підписано документ – Асоціацію України з Європейським Союзом. Нарешті безвізовий режим став реальністю. Зміни відбуваються багато де, але і досі в нашій державі все складається не дуже легко ми всі знаємо про  боєві дії на Сході нашої країни і кожного дня там гинуть наші брати, сини но тут мені хочеться сказати словами Вольтера:
      - Втратити свободу може лише той хто не вмів її захищати.
Тому велика шана тим хлопцям які захищають нашу свободу.
Ми з вами пройшлися шляхом який починався з мрії про незалежність і закінчили отриманням незалежності і на всіх кадрах ви бачили революційні події, бачили багато залучений людей в цих подіях це завжди сумні події,які забирають чиєсь життя. Звісно воно не марне,але ж це все одно дуже сумно.
І на мою власну думку не треба розбирати брущатку для того щоб щось змінити, треба кожному зрозуміти, що кожен з вас може безпосередньо впливати на події в країні, яким чином? Робити те чим ти займаєшся відповідально,сумлінно,,,
І коли кожен буде до себе відповідальний то і не требо буде збиратись на майданах і нас  очікує яскраве майбутнє.
Відео №6
Ви молоді і на вас лежить велика відповідальність за країну
Не дайте її поділити зберижить те що маєте і це має назву Батьківщина.
Ми в вас віримо і завдяки нашому не скореному характеру нас з вами очікує яскраве майбутнє.

На при кінці нашого уроку я пропоную створити ланцюжок єдності України. Кожен з вас має папірець на якому напише свої побажання нашій країні ми їх з'єднаємо і перший ваш день буде освітлений цім ланцюгом єдності.

Державний навчальний заклад

   “Запорізький центр професійно-технічної освіти водного транспорту”

Доповідь на тему:

Проблеми виховання та засоби їх вирішення в педагогіці.

                                                        Викладач: Прокопенко Ю.В.

Запоріжжя, 2018

            

      

Будь-яке виховання є  ціннісним за своєю суттю. Цінності  ж  є постійним джерелом можливих проблем, оскільки навіть найрозповсюдженіші  цінності  часто інтерпретуються по-різному. Батьки нерідко сприймають виховання толерантності як  загрозу тим цінностям, які  вони  намагаються привити своїм дітям. Для того, щоб розуміти  батьків, спокійно та конструктивно реагувати на їх стурбованість,  педагогу варто  мати  уяву про  універсальні  гуманітарні цінності, сформульованих у вигляді стандартів  прав  людини. Основною педагогічної діяльності може слугувати  декларація  принципів толерантності, в  якій  йдеться мова  про те, що  у вихованні необхідно:

·          навчати  людей тому, в чому  полягають їхні права та  свободи;

·          заохочувати  систематичні та раціональні методи навчання, які  викривають будь-які  прояви нетерпимості;

·          формувати навички незалежного мислення, критичного  осмислення й вироблення суджень, заснованих на моральних цінностях.

В усіх  випадках джерелом  змісту освіти є  соціальний досвід людства, закріплений в матеріальній та духовній  культурі.

Безпосередньо зміст освіти реалізується та розкривається  учням на уроці. Зміст  уроку  визначає сам викладач,  користуючись освітянським стандартом, навчальним планом та програмою. Він же має право на свободу вибору  та використання методик і виховання, навчальних  посібників та матеріалів, методів оцінки знань учнів, вихованців. Зміст окремих уроків  конкретизується викладачем з урахуванням поставлених  задач, необхідності  відображення специфіки виробничого і соціального оточення рівня підготовленості, інтересів учнів. Включення толерантності в процес навчання може здійснюватися на основі двох фундаментальних підходів.

Перший –  ціленаправлене навчання, що має  завдання  розвитку конкретних  навичок толерантної поведінки и здійснюється у рамках  спеціальних начальних дисциплін.

Другий  підхід полягає в ознайомленні учнів з тематикою, етичними та соціально-практичними аспектами толерантності в рамках усього процесу навчання. Кожна дисципліна, кожен захід надають свої можливості для їх ознайомлення з теорією та практикою збагачення життя суспільства  цінностями толерантності.

У сучасній педагогіці виявлено, що навчальна задача, поставлена викладачем, стимулює навчальний діалог, якщо вона подається як його власна точка зору, виплекана особиста позиція, що не узгоджується зі звичним способом мислення учня, його сприйняттям обговорюваної проблеми. Завдання викладача – допомогти  дитині побачити в загальній проблемі той унікальний момент, який стикається з особистими проблемами і роздумами учня, використовуючи різні засоби навчання.

Засоби навчання, поряд з цілями, змістом, формами і методами навчання, є одними з головних компонентів дидактичної системи і складають інформаційно-предметне середовище освіти. Сучасний викладач не тільки не єдине,  але і не основне джерело інформації. Більш того, він не в змозі відслідковувати інформаційні потоки, доступні його учням, й  управляти ними. Задача педагога вже на сьогодні полягає не тільки у видачі знань,  а, можливо,  в більшій мірі пробудити, зацікавити учня до пошуку знань.

По-перше, слід розрізняти інформацію,  як прості відомості про щось і знання, як форму існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини. Знання, на відміну від інформації, завжди інструментальні. Тільки в такому розумінні знання стає основою ефективної діяльності людини, компонентом його світогляду, стійкої життєвої позиції. Формування системного знання і має стати метою вчителя.

По-друге, визнання педагогом того факту, що він не основне джерело інформації, природно призводить до діалогового спілкування, до співпраці в навчанні, коли у процесі обміну інформацією, зіставлення точок зору і оціночних суджень забезпечує ціннісне значення учня і вдосконалення знань самого вчителя – учні  отримують досвід толерантних взаємовідносин. Домінуюче значення тут має групове навчання, яке в підсумку сприяє прояву толерантності, так як особливістю технологій групового навчання є те, що академічні знання допомагають учням виявляти життєві цінності, такі як взаємодопомога, самоповага, вміння слухати, дружба. Різновидами технологій групового навчання є: групове опитування, громадський огляд знань, навчальна зустріч, диспут, нетрадиційні уроки, позакласні заходи.

Системне застосування сучасних засобів навчання, проходить в умовах багатоваріантності, множинності підходів, джерел інформації і оцінок, оптимізує досягнення цілей педагогіки толерантності.

Для ефективної реалізації групових технологій педагог повинен дуже добре знати групу (рівень знань, особливості особистісних відносин, що склалися в колективі); систематично займатися з консультантами (перевіряти якість їх знань, давати методичні поради) і т.д. Деякі додаткові витрати часу на підготовку повністю компенсуються результативністю. У наших стінах можна спостерігати сприятливе середовище для формування атмосфери толерантності та здійснення її учасниками педагогічного процесу).

Досліджуючи міжособистісну толерантність  підлітків, як якість  особистості, я, будучи класним керівником, широко використовую  позакласні заходу з виховання толерантності. Вони проходять у вигляді гри та розподілені на декілька етапів.

Процес формування міжособистісної толерантності підлітка можна представити у вигляді послідовності таких  етапів:

• інтеріоризація (засвоєння) цінностей;

• перетворення цінностей в мотив;

• перетворення мотиву в діяльність і відносини;

• формування нового змісту мотиву під впливом діяльності суб'єкту;

• усвідомлення толерантності як цінності, що забезпечується накопиченим позитивним досвідом толерантних відносин.

У процесі проведення заходів визначено види ігор, які можуть використовуватися на різних етапах формування толерантності. До них відносяться ігри, що забезпечують позитивний досвід толерантних відносин. Вони використовуються на першому етапі педагогічної діяльності. Ігри з явною або прихованою конфліктною ситуацією застосовуються на другому етапі формування міжособистісної толерантності. На третьому етапі – педагог  може організовувати ігри, що занурюють кожного в ситуацію знедоленого, які дозволяють підлітку відчути себе «білою вороною».

У той же час, встановлюватися умови організації гри, що забезпечують успішність формування міжособистісної толерантності підлітка.

Серед них виділяємо такі:

• Забезпечення рівних можливостей кожного учасника в прояві власної позиції і відстоюванні своєї думки, що досягається засобами  прихованих або явних правил і добровільності участі в грі.

• Зміст гри має ґрунтуватися на толерантних цінностях, таких як цінність людської гідності і людського життя, прав людини та безпеки.

• Після ігрового заняття необхідна організація рефлексії, спрямованої на осмислення того, що співпраця, взаємодія, домовленість з іншими дітьми є найбільш ефективним засобом досягнення цілей як власної, так і групової роботи з вирішення конфліктної або проблемної ситуації.

За підсумками формуючого експерименту, у процесі якого ігрова діяльність використовувалася як засіб формування міжособистісної толерантності підлітка, була виявлена ​​позитивна динаміка, яка проявилася в тому, що кількість толерантних учнів в групі зросла більш ніж на 20%.

Специфіка педагогічного діагностування в сфері виховання толерантності полягає в тому, що прояви толерантності не так сильно кидаються в очі; до того ж і їх діапазон досить широкий – від  обмеження згубних проявів нетерпимості до відповідальності, що і  є межами толерантності. Труднощі спостереження і вимірювання толерантності полягає в тому, що вона все ж залишається абстракцією, але соціальні ознаки толерантності допомагають побачити її значення як для окремої людини, так і для спільноти.

Система роботи всього навчального закладу з виховання толерантності передбачає участь різних сил і структур в системі освіти. При цьому, завданням педагогів є ефективна координація своїх зусиль, плідна співпраця на основі інтересу до відмінностей і різноманіття.
Поєднання всього перерахованого і впровадження в процес навчання  вище зазначених підходів, створює  фундамент гуманної педагогіки. І у нас з вами, шановні колеги,   важливі  завдання з'єднати іноді не дуже з'єднуване, але ми вибрали цю професію недарма, і тому  відчуваємо і віримо, що на все вистачить сил і ми зможемо виховати гідне покоління. Тому щиро  хочу побажати нам всім натхнення, віри у свою  нелегку справу, терпіння  та  сил.

Стаття

КОУЧИНГ

ЯК ЕФЕКТИВНА ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ УСПІШНОГО учня

Прокопенко Ю.В.,

ДНЗ «Запорізький центр професійно-технічної освіти водного транспорту

У статті наводиться аналіз використання коучингу як ефективної технології формування успішного, вмотивованого, креативного учня.

Постановка проблеми. Зміни соціальної  та освітньої ситуації в країні актуалізували необхідність пошуку ефективних шляхів для вирішення проблеми підготовки успішних і конкурентноздатних фахівців, що загострилися в умовах фінансово-економічної кризи.

Застосування коуч методів у процесі навчання є одним із шляхів вирішення проблеми підготовки конкурентоздатних фахівців.

Коучинг на пряму пов’язаний із системою мотивування, його вплив має широкий спектр дії, оскільки вмотивований учень  ефективніше виконує свою роботу, а отже,  результативно впливає і на рівень його професійної підготовки.

Метою дослідження є визначення основних ролей коучингу у формуванні успішної особистості учня, вмотивованого, цілеспрямованого, діючого, виокремлення переваг та труднощів у застосуванні коучингу, обґрунтування технології коучингу.

Викладення основного матеріалу дослідження

Коучинг (від англ. coaching – тренувати, займатися репетиторством, готувати до чого-небудь)  – це вчення, що виникло на перетині психології, менеджменту, філософії, логіки і життєвого досвіду; процес, спрямований на досягнення цілей в різних сферах життя.

 Визначення коучинга:

· Коучинг – це мистецтво створення, за допомогою бесіди й поведінки, середовища, яке полегшує рух людини до бажаних цілей, так, щоб воно приносило задоволення.

 · Коучинг – це процес створення коучером умов для всебічного розвитку особистості клієнта.

 · Коучинг – це мистецтво сприяти підвищенню результативності, навчанню й розвитку іншої людини (Майлз Дауни (англ. Myles Downey), «Ефективний Коучинг»)

 · Коучинг – це триваючі відносини, які допомагають людям одержати значні результати в їхньому житті, кар'єрі, бізнесі або в суспільних справах. За допомогою коучингу клієнти розширюють сферу пізнання, підвищують ефективність і якість свого життя.

Ключовим елементом у коучингу є УСВІДОМЛЕННЯ, яке стає результатом посилення уваги, концентрації й чіткості. Усвідомлення – це здатність відбирати та ясно сприймати  потрібні факти й інформацію, визначаючи їх цінність. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – ще одна ключова концепція і мета коучингу.

Один із засновників коучингу, як технології формування особистості,  Т. Голві зазначав, що коуч-консультант спрощує навчання, але не вирішує проблем тих, хто навчається. Загальними принципами коучингової діяльності вважають економічність та комплексність, покращення ефективності діяльності та простоту, соціальне партнерство та об’єктивність. Принципами впливу на аудиторію стають такі, що здатні впливати на поведінку тих, хто навчається, з метою їх розвитку, на засадах застосування встановлених норм коучингової комунікації. Вважається, що цю групу становлять такі принципи: вмотивованість, формування унікального потенціалу, усвідомлення, розподіл відповідальності, цілеспрямованість. З іншого боку, серед принципів за якими діє сам коуч, варто виділити здатність інформувати аудиторію, не нав’язуючи їй власну позицію (тобто, як ми вже згадували, взаємодія має більш консультативний характер); комунікативність та самостійність викладача. Коучинг – це діалог тренера та групи, коли до процесу залучено всіх його учасників, з огляду на їх бажання та можливості. Активність тих, хто навчається, у процесі отримання знань зумовлена, перш за все, їх особистою мотивацією та амбіційністю, але формування повноцінного діалогу можливе лише за умов інтеракції під час навчального процесу. Т.Голві пропонує відокремлювати активне та інтерактивне навчання, маючи на увазі міжособистісне педагогічне спілкування. Інтерактивність у навчанні дослідник пояснює як здатність до взаємодії, до того ж підкреслюючи, що  інтерактивними є такі технології, які створюють умови для активної взаємодії тих, хто навчається, що дозволяє всім учасникам процесу отримувати нові знання на основі особистого внеску кожного з учасників. Адже в рамках правильно організованого навчального процесу учні не тільки усвідомлюють власний потенціал, але й навчаються один у одного. На противагу однобічній комунікації, де викладач є фокусом уваги учнів,  що притаманно активній комунікації, інтерактивні методи сприяють реалізації пізнавальних потреб тих, хто навчається, у режимі багатосторонньої комунікації та мінімальної сконцентрованості на думці (позиції) викладача, де той, хто навчає, і ті, хто навчається, є рівноправними учасниками процесу. Як інтерактивна технологія, коучинг сприяє тому, щоб навчальний процес не було замкнуто на викладачеві, роль якого полягає в тому, щоб забезпечувати інтеракцію учасників, які, в свою чергу, теж беруть на себе відповідальність за процес та результати, навчаючись на власному досвіді.

Одним із сучасних видів коучингу є освітній коучинг («edu-coaching»). В Україні дослідження технології коучингу в професійній освіті здійснила  С. М. Романова, зазначивши, що коучинг – це взаємостосунки між викладачем і студентами, коли викладач ефективно організовує процес пошуку учнями кращих відповідей на питання, що їх цікавлять, допомагає учням розвиватися, закріплювати нові навички і досягати високих результатів у своїй майбутній професії.

В основі коуч-підходу в освіті є уміння викладача формулювати важливі потужні запитання, які сприятимуть визначенню потреб і сподівань студентів, стимулюють мислення, змушують мобілізувати попередні знання і досвід, розкрити потенціал. Такі потужні запитання допомагають проаналізувати проблему всебічно, розвивають інтерес до вивчення теми, стимулюють потребу в отриманні відповідей, заохочують до обґрунтування власної позиції.

На нашу думку, для формуванню умінь самоорганізації і саморегулювання освітньої діяльності учня, доцільно використовувати традиційну для коучингу чотириступеневу модель GROW, розроблену Дж. Уітмором. Чотири літери назви моделі відповідають першим буквам слів, що означають етапи проведення навчальної дискусії або стадії на шляху до вирішення проблеми:

 – перший етап «goal» (у пер. з англ. «мета») – визначення цілей і завдань вирішення окресленої проблеми;

 – другий етап «reality» (з англ. «реальність») – окреслення стану проблеми, визначення ресурсів, знань, необхідних для її вирішення;

 – третій етап «option» (з англ. «варіант») – пошук можливих шляхів вирішення проблеми, вибір найоптимальніших;

 – четвертий етап «will» (з англ. «воля») – застосування обраних стратегій, перевірка їх в дії.

Робота відбувається згідно наступної послідовності:

-           «хто я? чого я хочу?»

-           «ким я хочу бути?»

-           «яким я хочу бути?»

-           «що мені заважає?»

-           «як це подолати?»

Результатом такої роботи стане здатність учня самостійно відбудувати позитивний ряд власних переконань:

« Хочу! – Можу! – Вірю! – Роблю! – Маю результат!».

 Загалом, перевагами застосування коучингу на уроці є:

– поліпшення продуктивності діяльності (це головне, для чого застосовується коучинг);

– розвиток особистості;

– покращення взаємовідносин у  групі;

– покращення взаємин і пов’язаний з ним успіх змінюють на краще загальну атмосферу в колективі;

– коучинг відкриє багато невиявлених раніше талантів серед учнів;

– багаторазово зростає особиста ефективність учня і швидкість його просування до мети.

Коуч стимулює творчий пошук рішень і підтримує прагнення учня  досягати мети  та здійснювати зміни у своєму житті. Тобто, у процесі коучингу учні  знаходять свій, унікальний спосіб досягнення мети.

А коуч створює креативну атмосферу, особливий простір пошуку альтернатив, атмосферу довіри, де учень відчуває увагу до його ідей і працює з більшим ентузіастом.

Таким чином, загальну основу коучингу можна описати декількома словами: партнерство, розкриття потенціалу, результат.

 Застосувань ідей коучингу на практиці означає поступовий перехід від традиційних аудиторних занять до тренінгової, індивідуальної, проектної  та дистанційної формам навчання.

Висновки. Таким чином, як освітня технологія, коучинг належить до інтерактивних технологій сучасної освіти. Сучасний навчальний процес повинен бути центрованим на тих, хто навчається, де роль викладача більш схожа на ту, що відіграє тренер або консультант, та полягає у тому, щоб направляти учня, розкриваючи і використовуючи при цьому їхній власний внутрішній потенціал. Перспектива подальших досліджень полягає в усвідомленні та вивченні феномену коучинга, як такого, що формує суб’єкта, здатного рефлексувати та використовувати свій інтелектуальний та особистісний потенціал самостійно.

Методична  розробка уроку з предмета

«Технологія   приготування   їжі  з основами  товарознавства»

на тему: «Загальні правила приготування  заправних перших страв»

                                          

                                            Викладач предмета

                                                            «Технологія   приготування їжі

                                                           з основами  товарознавства»

                                                     ДНЗ «Запорізький центр

                                                           професійно- технічної освіти

                                                водного транспорту»

                                                                     Прокопенко Юлія Володимирівна

2017

Професія: «Кухар»

Тема програми: Технологія приготування супів.

Тема урока: Загальні правила приготування  заправних перших страв.

Мета урока:

навчальна :  сформувати знання учнів з технології приготування

                     заправних     супів,

                    правил подавання  та вимог до якості;

розвиваюча: сприяти розвитку вмінь порівнювати ,узагальнювати,виділяти

                       головне; логічно, емоційно, переконливо викладати думки;

виховна:   формування  стійких якостей особистості робітника професіонала.

Тип урока  –  засвоєння нових знань.

Вид урока –  лекція теоритичного конструктування.

Методи проведення уроку – пояснювально- ілюстративний, фронтальні

                                                     бесіди, робота з тестовим завданням.

Дидактичне забеспечення урока:

наочні засоби, опорний конспект, технологичні схеми,  підручники,

роздатковий матеріал,  відео презентації, плакати з теми.

технічні засоби: комп 'ютер, електронні носії інформації,телевізор, проєктор.

  Міжпредметні зв'язки:

  «Устаткування підприємств харчування», «Організація виробництва та 

обслуговування», «Фізіалогія харчування», «Облік, калькуляція та   звітність», «Охорона праці».

Хід уроку:

I.  Організаційний момент.

   Привітання учнів.

   Перевірка відсутніх учнів та наявності чергових.

   Організація готовності уваги учнів до уроку.

II. Підготовка до сприйняття матеріалу, формування результату:

    - Чого ви хочете?
   - Як ви можете цього досягнути?
    - Що від вас потребується для досягнення цілі?
   - Як ви дізнаєтесь що досягли цілі?

   Актуалізація опорних знань,умінь,уявлень та чуттєвого досвіду учнів.

    Актуалізація мотиваційних резервів учнів за допомогою оцінювальних листів( оцінювальний лист, завдання №1)

     Запитання до учнів:

   1. В якому цеху готуються перші страви?

   2. Значення перших страв?

   3. Як класифікують перші страви?

   4. З якою метою пасерують овочі?

III. Мотивація навчальної діяльності.

     Вступне слово викладача.

Смачні супи приготувати на багато складніше, ніж будь-яку вишукану страву.

Приготувати гарний суп велике мистецтво, яке потребує особливої уваги, певних знань та часу. У цій справі не можливо досягнути високої якості готової страви , якщо не враховувати масу особливостей технології приготування. Далі розмова піде саме про це.

IV. Оголошення теми, мети, завдань уроку.

       Звернення викладача до учнів.

Після вивчення цієї теми ви отримаєте знання з:

-         технології приготування заправних перших страв

-         правильно підбирати посуд для подавання

-         оформлювати готову страву

-         робити розрахунок сировини

-         проводити бракераж готових страв.

V. Вивчення нового матеріалу.

Мінімізація теоретичного матеріалу теми шляхом проведення стислої лекції з елементами бесіди.

 Характеристика компонентів для приготування запрвних супів.

Характеристика продуктів, способів теплової обробки, які використовують для приготування заправних перших страв. Пояснення технології приготування заправних  перших страв з використанням плакату на дошці і роздаткового матеріалу.

 ( додаток №1).

Питання до учнів:

1. Назвіть способи теплової обробки продуктів.

3.У чому особливість приготування заправних перших страв.

 Розповідь викладача про правила подавання, вимоги до якості заправних перших страв супроводжується демонстрацією відеоматеріалів та натуральних зразків посуду для подавання  заправних перших страв.

 ( додаток № 2).

Самостійна робота.

Завдання для учнів:

Складіть технологічні схеми  заправних супів використовуючи технологічні картки ( оцінювальний лист, завдання №2).

На виконання цього завдання вам дається 5 хвилин ( обміняйтесь виконаним завданнями для перевірки).

VI. Закріплення, систематизація та узагальнення нових знань.

   Опитування учнів:

1.  Яка послідовність приготування заправних перших страв?

2. Як підготувати пшоно для приготування заправних перших страв?

3. Що додають до перших страв для поліпшення смаку?

VII. Контрольно-коригувальний етап.

Рефлексивна діяльність.

-         Учні повинні сформулювати способи своєї діяльності

-         Проблеми,що виникли при вирішуванні завдань

-         Шляхи їх вирішання та отриманні результати

VIII. Підсумки уроку.

 Підведення підсумків уроку методом самооцінки ( оцінювальний лист,завдання №3).

 Порівняння результатів заняття з поставленим завданнями.

Оцінювання робіт учнів, оголошення оцінок.

 IX. Домашнє завдання:

1.  В.С. Доцяк. Технологія приготування іжї з основами товарознавства

Продовольчих товарів.Стор.95-99.

2.Підготувати міні-повідомлення  з теми наступного уроку.

Список літератури

1.  В.С. Доцяк. Технологія приготування страв з основами товарознавства

продовольчих товарів. 2014.

2. Збірник рецептур блюд і кулінарних виробів-К; А.С.К. 2005.

3. Н.П. Саєнко; Т.Д. Волошенко – Устаткування підприємств громадського харчування,2005.

4. Старовойт Л.Я. Кулінарія-К; Генеза 1998.

5. Піденко А.І.. Гігієна і санітарія громадського харчування-М; Економіка,2004.

6. Боровікова Л.А. Товарознавство продовольчих товарів –М.; Економіка,1988.

7. Бутейкіс Н.Г. Організація виробництва підприємств громадського харчування.-М.; Вища школа,1990.

Державний навчальний заклад

   “Запорізький центр професійно-технічної освіти водного транспорту”

Доповідь на тему:

Толерантність в теорії і практиці сучасної освіти

                                                        Викладач: Прокопенко Ю.В.

Запоріжжя, 2017

Ми  не обираємо епоху, в якій би хотілося нам жити.

Нам дісталася складна епоха перетворень, реформ та змін.

Сучасний світ – це  безперервні інформаційні обміни, спілкування і взаємодія людей один з одним. Що в цьому світі толерантність – данина  кон'юнктурі або затребуване ставлення? Толерантний підхід – безпринципність  або оптимізація вирішення проблем? Кого повинен виховувати  педагог – непримиренного  бійця або думаючого інтелігента? Ці та багато інших питань постійно виникають у повсякденному житті та  педагогічній практиці.

Толерантність відображає пріоритети загальнолюдських цінностей, вона є неодмінною умовою побудови демократичного суспільства. Толерантність в якості  етичної основи для побудови людських відносин постійно зберігає свою  значимість та вагу: в історії ніколи не бракувало проголошення гуманістичних ідеалів, проте в масовій соціальній практиці побутувала однаковість, нетерпимість, насильство. Мобільне та динамічне суспільство найближчого майбутнього вимагає, щоб людина володіла здатністю відстоювати свою точку зору.

Толерантність поки що не фігурує повсюдно в повсякденній свідомості і відносинах, вона не розглядається в системі етичних принципів сучасної молоді. І все ж закони людського світу вимагають коректної поведінки на рівні сімейних, міжгрупових, міжнаціональних, а також міжнародних відносин. Значна кількість проблем соціального характеру ставлять перед собою завдання виховання надзвичайно актуальним в практичному плані щодо толерантності, вимагають від педагога знання проблем, пов'язаних з вихованням толерантності  й шляхів  їх вирішення.

Поняття «толерантність», порівняно недавно увійшло в педагогічний лексикон, продовжуючи залишатися одним з найбільш спірних. У педагогічній свідомості існує досить стійкий стереотип, згідно з яким толерантність ототожнюється з вседозволеністю, безумовною відмовою від усіляких заборон і обмежень, у тому числі етичних (моральних, духовних). Звідси і сумніви в доцільності проголошення толерантності в якості самостійної цінності і цілі освіти. Шляхи подолання цього стереотипу виявляються у виявленні багатогранного педагогічного змісту поняття «толерантність» та явища, що воно позначає, у визначенні можливостей толерантності в становленні людини, що володіє стійкою життєвою позицією і є суб'єктом власного життя. Потреба в розумінні і розвитку толерантності забезпечується не тільки актуальними проблемами розвитку нашого суспільства, а й пошуком універсальних, «позачасових» механізмів побудови культури людських відносин. Толерантність – це  ще й показник невідчуженої  свідомості людини, показник її готовності щиро і глибоко проникати в світ Іншого, в дійсність і в те, що в ній відбувається. Толерантність розглядається з позицій гуманітарного підходу як частина цілого, яке становить «справжнє людське в людині» і відрізняє людину від усіх інших живих істот. Гуманітарність при цьому розуміється як специфічно людське ставлення до людей і світу, що поєднує в собі спрямованість на вищі цінності, моральні установки і повагу до проявів людських якостей в контексті культури.

При цьому толерантність розуміється як стійкі власні погляди, позиції. Таким чином, толерантність є основою становлення людини суб'єктом діяльності, поведінки, спілкування, культури, суб'єктом свого життя – її активним творцем. І завдання педагога полягає в наданні допомоги студенту в формуванні власної професійно-особистісної педагогічної позиції.

Шановні колеги, пропоную вашій увазі розглянути підхід до проектування і реалізації педагогічної діяльності з позицій толерантності, спираючись на праці І.А. Соловцової, О.М. Байбакова:

Толерантність як культурно-етична проблема

 Пріоритетними у цьому питанні повинні бути не політичні чи економічні інтереси, і навіть не розвиток суспільства або культури, а саме Людина, її ставлення до інших людей, до життя, до себе.

Толерантність є характеристикою ідеальних відносин між людьми і може входити в культурний арсенал того чи іншого співтовариства в якості культурної норми і моральної цінності.

Все різноманіття сучасних науково-педагогічних ідей фіксується в трьох провідних освітніх парадигмах – традиційної  (в кінцевому своєму прояві – технократичної), гуманістичної та гуманітарної.

Традиційна парадигма виховання толерантності характеризується тим, що цілі освіти в ній постають виходячи з інтересів суспільства і (або) держави, й бачаться насамперед у формуванні людини із заданими, потрібними суспільству або державі, якостями. Взаємодія в такій парадигмі носить односпрямований характер і є скоріше впливом  самого педагога.

У гуманістичній парадигмі освітні цілі ставляться «від людини». Тому, в якості цілей освіти виступає найбільш повна самореалізація людини, розкриття її природних задатків  й врахування  її інтересів та здібностей. Вважається, що джерело розвитку знаходиться в самій людині, що   ступила на шлях  розвитку.

У даний час на зміну гуманістичної парадигми приходить гуманітарна парадигма, у центрі якої знаходиться людина в усій її цілісності, в усьому різноманітті її зв'язків та відносин з навколишнім світом.

 У короткому викладі гуманітарна парадигма означає визнання таких фактів:

·               цілісного характеру педагогічних процесів та явищ;

·               їх обумовленості внутрішніми закономірними причинами саморуху;

·               нелінійного, кризового характеру саморозвитку;

·               необхідності надання допомоги (сприяння) в поступальному розвитку людини.

Залежно від тієї парадигми, яка покладена в основу педагогічної діяльності, виділяються три можливі розуміння толерантності:

1. Толерантність як конвенція (примирення).

2. Толерантність як компроміс (взаємна поступка).

3. Толерантність як консенсус (згода).

Що мається на увазі під цими поняттями?

Толерантність як конвенція (примирення)

Істина, основні моральні норми, основні правила людського співіснування, згідно з традиційними уявленнями,  можуть бути незаперечно і переконливо встановлені та обґрунтовані для всіх членів даної спільноти. Люди, які порушують норми моралі і права, повинні бути покарані.

Конвенція (лат. Conventio) – це  угода, договір. Людина, яка вирішила стати членом цієї спільноти, погоджується з прийнятими в цьому співтоваристві нормами, приймає їх, шляхом самообмеження координує відповідно до цих норм свою поведінку, діяльність і спілкування – вона  погоджується прийняти ці норми, оскільки входження в дане співтовариство для неї більш значуще, ніж збереження своїх поглядів. Як бачимо, в традиційній парадигмі одна зі сторін визнається сильнішою і стверджує прийняті нею норми. Відбувається навіть більш-менш явно виражене змагання сторін із сили та витримки – той, хто програв у цьому змаганні і  погоджується з  нормами переможця, проявляючи толерантність. Однак прийняття це відбувається не як результат зовнішнього примусу (за допомогою фізичної сили або пропаганди), а в результаті усвідомленого рішення. Так як в наших стінах діти освоюють професію,  вони мають можливість відчути,  що істина народжується на межі прикладних і теоретичних досліджень (знання отримані на теорії закріплюються в лабораторіях і майстернях), й саме там в учнів зароджується своя істина. Саме в силу такого рішення (конвенції) подібна поведінка визнається як толерантна.

Толерантність як компроміс (взаємна поступка)

Гуманістична парадигма, що заснована на визнанні самоцінності кожної окремо взятої людини, безвідносно до її оточення. У зв'язку з цим необхідність взаємодії і співіснування спонукає людей до компромісів, які також є формою толерантної поведінки. Компроміс досягається шляхом взаємних поступок, що призводить  до взаємного  морального  руху  назустріч один одному. Толерантність в цьому випадку протистоїть індивідуалізму, конфронтації і сприяє взаємному розвитку людей. Те ж відбувається і при входженні людини у співтовариство: сама людина і   група, яка її  приймає,  беруть на себе певні зобов'язання по відношенню один до одного. Можна  говорити про те, що  толерантність цього типу проявляється  як  збереження  недоторканності власної системи поглядів, цінностей, помислів, для збереження індивідуальності. Те ж саме відбувається, коли людина не може поступитися іншим у принципових питаннях – компроміс досягається в менш значущих поступках і взаємному толерантному ставленні до різниці поглядів з більш значущих проблем.

Толерантність як консенсус (згода)

Консенсус (від лат. Consensus – згода, одностайність) – це рішення, прийняте на основі загальної згоди сторін при відсутності формально заявлених заперечень. Гуманітарна парадигма, що лежить в основі подібної толерантної поведінки, веде до розуміння необхідності різноманітності, її користі для кожної зі сторін. Згідно з цим,  існує не тільки змагання різних культур і ціннісних систем, поглядів і принципових теоретичних каркасів, в ході якого вони намагаються показати свої переваги і сходять зі сцени, якщо не можуть цього зробити. У подібній позиції немає з'ясування правого чи винного, сильного чи слабкого – цінність кожного пояснюється тим, що він бачить світ по-іншому, не так, як інші, має здібності, якими інші не нагородженні, отримав досвід, якого немає в інших. Будучи  просто іншою людиною, «інший» стає «значущим Іншим» просто у зв'язку зі своїми неповторними якостями. Тому така позиція і характеризується як консенсус. Усвідомлення подібних відносин дозволяє віднести їх до толерантних.

Толерантність передбачає конструктивне ставлення до будь-яких проявів відмінностей між людьми, до розбіжностей і соціальних конфліктів. Всі педагогічні системи мають свою виховну складову; в її основі лежать як цілі соціалізації, окультурення, так і більш конкретні цілі: придбання якостей, необхідних для соціокультурного буття. Спосіб життя в соціокультурному середовищі передбачає встановлення насамперед міжперсональних, внутрішньогрупових, міжгрупових відносин, дотримання етичних та інших норм спільного життя. Це дозволяє вихованню виконувати системоутворюючу роль в освіті. А  сама освіта перестає носити однобокий характер та   розподіляти людей,  стає гуманітарної практикою.

Цілі виховання толерантності досить масштабні, вони передбачають не лише тільки засвоєння змісту, а й формування всіх необхідних умінь, що мають відношення до утвердження цінності людської гідності, а також до затвердження похідних від толерантності цінностей. Ними визначається зміст знання, необхідного для практичного здійснення толерантності в поведінці. Ціннісно-цільові установки у вихованні толерантності представлені в таблиці, яку нам пропонує  Б.Е.Риєрдон.

Процес виховання толерантності корисно зробити наочним, тобто перевести його на мову напрямків педагогічної діяльності. Теми, пов'язані з толерантністю, повинні постійно розширюватися. Але якщо основоположні цінності наражаються на небезпеку (тобто обрана для обговорення тема може ущемити гідність будь-кого з учасників обговорення або його право на приватне життя), від теми слід відмовитися. Вашій увазі  представлено  сім засад толерантності, що характеризуються поступовістю в її вихованні. Кожна із засад може бути метою конкретного педагогічного проекту або методики.

Напрями педагогічної діяльності (за Б. Е. Риєрдоном)

Толерантність. Визнання прав інших на життя і гідність.

Впізнаваність. Доброзичливе усвідомлення присутності в своєму соціальному середовищі представників інших культур.

Ставлення до відмінностей. Визнання позитивних аспектів pізнo6ар’я.

Розуміння унікальності. Уміння цінувати конкретні прояви своєрідності та різноманітності людей.

 Доповнюваність як принцип ставлення до відмінностей. Здатність поєднувати відмінності так, щоб вони збагачували і зміцнювали суспільство. Взаємність як підстава до прагнення  співпраці. Здатність бачити загальні, взаємовигідні для різних груп цілі та  інтереси, й досягати їх.

Культура світу. Визнання взаємозалежності людського існування і універсальності низки цінностей; здійснення зусиль щодо конструктивної взаємодії різних соціокультурних груп.

Проаналізовані напрямки визначають специфіку вирішення педагогічних завдань з виховання та навчання толерантності на основі активізації спільної діяльності. Активне навчання сприяє тому, що вихованець не зосереджується на невдачах, промахах, а шукає способи їх виправлення насамперед в собі. Тому одним із центральних пунктів формування толерантності є саморефлексія.  Людина, учень, самоосвіта,  повинні бути  орієнтовані на пошук сенсу самої освіти, це пов'язує нас з філософією і мотивацією «для чого я вчуся????». І для аналізу  самого себе та  помилок,  ми повинні навчити учнів саморефлексії.

Саморефлексія. З нею не народжуються, вона напрацьовується і вона має кілька рівнів розвитку:

«0-ий рівень». Людина не здатна  відокремити себе від об'єкту. Тобто є «Я роблю. Я готую...» (з чим ми найчастіше стикаємося). І на питання іншої людини: «що вона робить? навіщо?»,  –  суцільна  агресія.

 Наше завдання вивести дитину в позицію « Є Я і  Я дію».

Уміння вести діалог в умовах засвідчення цінностей, а не з'ясування стосунків, дає педагогу можливість показати, що він має намір вчитися чомусь у своїх вихованців, відкривати нове бачення питання (А. Г. Козлова). Таким чином, педагог визнає наявність і правомірність існування паралельно з тобою іншої якості буття, відмовившись при цьому від його кількісної оцінки за принципом «краще – гірше», «більше – менше», «слабкіше – сильніше», тобто не пригнічуючи інших і не дозволяючи пригнічувати себе. Діалог «Дитина з девіантною поведінкою».

«I  рівень». Позиція активного спостерігача.

Вихід з ситуації, коли даємо оцінку, людина  здатна  дати  самозвіт своїм діям. (І це  вагома наша  перемога, коли після адаптації та  місяців навчання, ми бачимо, що дитина  піднімається на цей рівень)  й,  можливо,  вже аналізувати свої дії не зосереджуючись на невдачах, промахах, а  веде пошук  способу їх вирішення та виправлення.

«II рівень». Психологічна позиція (людина  тотально  адекватна).

(Вельмишановні колеги, це наш з вами рівень). Бачити себе, бачити  спостерігача (учня в нашому випадку) и  яким чином  спостерігач  бачить ситуацію и вміє її в освітньому процесі моделювати, незалежно від того, на якому рівні  він знаходиться.

Робота на цьому рівні. Педагог, працюючи з вихованцем, працює й з самим собою.  Конструюючи  педагогічну діяльність,  викладач, в першу чергу,  повинен   передбачати саморозвиток. Система принципів – це  і є ті вимоги до  такої самозміни   педагога,  що визначається  очікуваними змінами у вихованні.  Що стосується професійно-особистісних  якостей педагога, то тут  толерантність посідає особливе місце, бо з нею пов’язана ефективність пізнання особливостей дитини, продуктивність  педагогічного спілкування та  діяльності.

Робота з саморефлексією  дозволяє  максимально проявити та розкрити себе, реалізувати свій творчий потенціал,  переконатися у правильності  як думки інших, так і своєї особистої.

Ріст самостійного прояву толерантності спостерігається тоді, коли між вихованцями   виникає  взаємна  вимогливість та взаємодопомога.

Не здатність до  саморефлексії  не єдина проблема у вихованні толерантності.

(Проблеми виховання та засоби їх вирішення в педагогіці).

Будь-яке виховання є  ціннісним за своєю суттю. Цінності  ж  є постійним джерелом можливих проблем, оскільки навіть найрозповсюдженіші  цінності  часто інтерпретуються по-різному. Батьки нерідко сприймають виховання толерантності як  загрозу тим цінностям, які  вони  намагаються привити своїм дітям. Для того, щоб розуміти  батьків, спокійно та конструктивно реагувати на їх стурбованість,  педагогу варто  мати  уяву про  універсальні  гуманітарні цінності, сформульованих у вигляді стандартів  прав  людини. Основною педагогічної діяльності може слугувати  декларація  принципів толерантності, в  якій  йдеться мова  про те, що  у вихованні необхідно:

·               навчати  людей тому, в чому  полягають їхні права та  свободи;

·               заохочувати  систематичні та раціональні методи навчання, які  викривають будь-які  прояви нетерпимості;

·               формувати навички незалежного мислення, критичного  осмислення й вироблення суджень, заснованих на моральних цінностях.

В усіх  випадках джерелом  змісту освіти є  соціальний досвід людства, закріплений в матеріальній та духовній  культурі.

Безпосередньо зміст освіти реалізується та розкривається  учням на уроці. Зміст  уроку  визначає сам викладач,  користуючись освітянським стандартом, навчальним планом та програмою. Він же має право на свободу вибору  та використання методик і виховання, навчальних  посібників та матеріалів, методів оцінки знань учнів, вихованців. Зміст окремих уроків  конкретизується викладачем з урахуванням поставлених  задач, необхідності  відображення специфіки виробничого і соціального оточення рівня підготовленості, інтересів учнів. Включення толерантності в процес навчання може здійснюватися на основі двох фундаментальних підходів.

Перший –  ціленаправлене навчання, що має  завдання  розвитку конкретних  навичок толерантної поведінки и здійснюється у рамках  спеціальних начальних дисциплін.

Другий  підхід полягає в ознайомленні учнів з тематикою, етичними та соціально-практичними аспектами толерантності в рамках усього процесу навчання. Кожна дисципліна, кожен захід надають свої можливості для їх ознайомлення з теорією та практикою збагачення життя суспільства  цінностями толерантності.

У сучасній педагогіці виявлено, що навчальна задача, поставлена викладачем, стимулює навчальний діалог, якщо вона подається як його власна точка зору, виплекана особиста позиція, що не узгоджується зі звичним способом мислення учня, його сприйняттям обговорюваної проблеми. Завдання викладача – допомогти  дитині побачити в загальній проблемі той унікальний момент, який стикається з особистими проблемами і роздумами учня, використовуючи різні засоби навчання.

Засоби навчання, поряд з цілями, змістом, формами і методами навчання, є одними з головних компонентів дидактичної системи і складають інформаційно-предметне середовище освіти. Сучасний викладач не тільки не єдине,  але і не основне джерело інформації. Більш того, він не в змозі відслідковувати інформаційні потоки, доступні його учням, й  управляти ними. Задача педагога вже на сьогодні полягає не тільки у видачі знань,  а, можливо,  в більшій мірі пробудити, зацікавити учня до пошуку знань.

По-перше, слід розрізняти інформацію,  як прості відомості про щось і знання, як форму існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини. Знання, на відміну від інформації, завжди інструментальні. Тільки в такому розумінні знання стає основою ефективної діяльності людини, компонентом його світогляду, стійкої життєвої позиції. Формування системного знання і має стати метою вчителя.

По-друге, визнання педагогом того факту, що він не основне джерело інформації, природно призводить до діалогового спілкування, до співпраці в навчанні, коли у процесі обміну інформацією, зіставлення точок зору і оціночних суджень забезпечує ціннісне значення учня і вдосконалення знань самого вчителя – учні  отримують досвід толерантних взаємовідносин. Домінуюче значення тут має групове навчання, яке в підсумку сприяє прояву толерантності, так як особливістю технологій групового навчання є те, що академічні знання допомагають учням виявляти життєві цінності, такі як взаємодопомога, самоповага, вміння слухати, дружба. Різновидами технологій групового навчання є: групове опитування, громадський огляд знань, навчальна зустріч, диспут, нетрадиційні уроки, позакласні заходи.

Системне застосування сучасних засобів навчання, проходить в умовах багатоваріантності, множинності підходів, джерел інформації і оцінок, оптимізує досягнення цілей педагогіки толерантності.

Для ефективної реалізації групових технологій педагог повинен дуже добре знати групу (рівень знань, особливості особистісних відносин, що склалися в колективі); систематично займатися з консультантами (перевіряти якість їх знань, давати методичні поради) і т.д. Деякі додаткові витрати часу на підготовку повністю компенсуються результативністю. У наших стінах можна спостерігати сприятливе середовище для формування атмосфери толерантності та здійснення її учасниками педагогічного процесу).

Досліджуючи міжособистісну толерантність  підлітків, як якість  особистості, я, будучи класним керівником, широко використовую  позакласні заходу з виховання толерантності. Вони проходять у вигляді гри та розподілені на декілька етапів.

Процес формування міжособистісної толерантності підлітка можна представити у вигляді послідовності таких  етапів:

• інтеріоризація (засвоєння) цінностей;

• перетворення цінностей в мотив;

• перетворення мотиву в діяльність і відносини;

• формування нового змісту мотиву під впливом діяльності суб'єкту;

• усвідомлення толерантності як цінності, що забезпечується накопиченим позитивним досвідом толерантних відносин.

У процесі проведення заходів визначено види ігор, які можуть використовуватися на різних етапах формування толерантності. До них відносяться ігри, що забезпечують позитивний досвід толерантних відносин. Вони використовуються на першому етапі педагогічної діяльності. Ігри з явною або прихованою конфліктною ситуацією застосовуються на другому етапі формування міжособистісної толерантності. На третьому етапі – педагог  може організовувати ігри, що занурюють кожного в ситуацію знедоленого, які дозволяють підлітку відчути себе «білою вороною».

У той же час, встановлюватися умови організації гри, що забезпечують успішність формування міжособистісної толерантності підлітка.

Серед них виділяємо такі:

• Забезпечення рівних можливостей кожного учасника в прояві власної позиції і відстоюванні своєї думки, що досягається засобами  прихованих або явних правил і добровільності участі в грі.

• Зміст гри має ґрунтуватися на толерантних цінностях, таких як цінність людської гідності і людського життя, прав людини та безпеки.

• Після ігрового заняття необхідна організація рефлексії, спрямованої на осмислення того, що співпраця, взаємодія, домовленість з іншими дітьми є найбільш ефективним засобом досягнення цілей як власної, так і групової роботи з вирішення конфліктної або проблемної ситуації.

За підсумками формуючого експерименту, у процесі якого ігрова діяльність використовувалася як засіб формування міжособистісної толерантності підлітка, була виявлена ​​позитивна динаміка, яка проявилася в тому, що кількість толерантних учнів в групі зросла більш ніж на 20%.

Специфіка педагогічного діагностування в сфері виховання толерантності полягає в тому, що прояви толерантності не так сильно кидаються в очі; до того ж і їх діапазон досить широкий – від  обмеження згубних проявів нетерпимості до відповідальності, що і  є межами толерантності. Труднощі спостереження і вимірювання толерантності полягає в тому, що вона все ж залишається абстракцією, але соціальні ознаки толерантності допомагають побачити її значення як для окремої людини, так і для спільноти.

Система роботи всього навчального закладу з виховання толерантності передбачає участь різних сил і структур в системі освіти. При цьому, завданням педагогів є ефективна координація своїх зусиль, плідна співпраця на основі інтересу до відмінностей і різноманіття.
Поєднання всього перерахованого і впровадження в процес навчання  вище зазначених підходів, створює  фундамент гуманної педагогіки. І у нас з вами, шановні колеги,   важливі  завдання з'єднати іноді не дуже з'єднуване, але ми вибрали цю професію недарма, і тому  відчуваємо і віримо, що на все вистачить сил і ми зможемо виховати гідне покоління. Тому щиро  хочу побажати нам всім натхнення, віри у свою  нелегку справу, терпіння  та  сил.

        

Методична  розробка уроку з предмет

«Технологія   приготування   їжі  з основами  товарознавс
на тему: «Приготування сувів-пюре"

 Професія: «Кухар»
Тема програми: Технологія приготування супів
Тема урока: Приготування супів-пюре.
Мета урока:
навчальна :  сформувати знання учнів з технології приготування супів-пюре,
                      правил подавання  та вимог до якості
розвиваюча: сприяти розвитку вмінь порівнювати ,узагальнювати, виділяти
                      головне; логічно, емоційно, переконливо викладати думки;
виховна:   формування  стійких якостей особистості робітника професіонала.

Тип урока  –  засвоєння нових знань.
Вид урока –  лекція теоритичного конструктування.
Методи проведення уроку – пояснювально- ілюстративний, фронтальні

                                                     бесіди, робота з тестовим завданням.

Дидактичне забеспечення урока:
наочні засоби, опорний конспект, технологичні схеми,  підручники,
роздатковий матеріал,  відео презентації, плакати з теми.
технічні засоби: комп 'ютер, електронні носії інформації,телевізор, проєктор.

Міжпредметні зв'язки:
"Устаткування підприємств харчування», «Організація виробництва та 
обслуговування», «Фізіалогія харчування», «Облік, калькуляція та   звітність», «Охорона праці».

Хід уроку:

I. Організаційний момент.
  Привітання учнів.
Перевірка відсутніх учнів та наявністі чергових.
Організація готовності уваги учнів до уроку.

II.Актуалізація опорних знань,умінь,уявлень та чуттєвого досвіду учнів.

Актуалізація мотиваційних резервів учнів шляхом фронтального  
опитування з вивченого раніше матеріалу.
Запитання до учнів:
 1.Як класифікують супи за температурою подавання?
 2. Як класифікують супи за способом приготування?
 3. Як класифікують супи за  характером рідкої основи?
 4. Які перші страви називають заправними?

III.Мотивація навчальної діяльності.
Вступне слово викладача.
Смачні супи приготувати на багато складніше, ніж будь-яку вишукану страву.
Приготувати гарний суп- велике мистецтво, яке потрибує особливої уваги, певних знань та часу. У цій справі не можливо досягнути високої якості готової страви , якщо не враховувати масу особливостей технології приготування. Далі розмова піде саме про це.

IV. Оголошення теми,мети,завдань уроку.
Звернення викладача до учнів.
Після вивчення цієї теми ви отримаєте знання з:
-         технології приготування супів-пюре
-         правильно підбирати посуд для подавання
-         оформлювати готову страву
-         робити розрахунок сировини
-         проводити бракераж готових страв.

V. Вивчення нового матеріалу.
Мінімізація теоретичного матеріалу теми шляхом проведення стислої лекції з елементами бесіди.
Характеристика компонентів для приготування супів-пюре.
Характеристика продуктів, способів теплової обробки, які використовують для приготування супів-пюре. Пояснення технологої приготування супів-пюре з використанням плакату на дошці і роздаткового матеріалу
( додаток №1).
Питання до учнів:
1. Назвіть овочі, які використовують для приготування супів-пюре.
2.Назвіть способи теплової обробки продуктів.
3.У чому особливість приготування супів-пюре.
Розповідь викладача про правила подавання, вимоги до якості супів-пюре супроводжується демонстрацією відеоматеріалів та натуральних зразків посуду для подавання супів-пюре ( додаток № 2).
Доповідь учнів про подавання та етикет споживання супів-пюре
(додаток №3).
Самостійна робота.
Завдання для учнів:
Складіть технологічні схеми супів-пюре використовуючи технологічні картки
( додаток 4,5).
На виконання цього завдання вам дається 5 хвилин ( обміняйтесь виконаним завданнями для перевірки).
VI. Закріплення, систематизація та узагальнення нових знань.
Опитування учнів:
1.Використовуючи схеми і плакат « Послідовність приготування супів-пюре»
розкажіть технологію приготування супу – пюре з різних овочів.
2. Використовуючи схеми і плакат « Послідовність приготування супів-пюре»
розкажіть технологію приготування супу – пюре з грибів.

VII. Контрольно-коригувальний етап.
Проблемно – ситуаційні запитання:
1. У приготовленному супі-пюре з картоплі густа частина відділяється від рідкої основи і осідає на дно. Поясніть якої помилки припустився кухар і як виправити становище.
2. У приготовленному супі-пюре утворились пластівці з білка. Поясніть якої помилки припустився кухар і як виправити становище.

VIII. Підсумки уроку.
Підведення підсумків уроку коротким оглядом його змісту. Порівнення результатів заняття з поставленим завданнями, виявлення типових помилок
з'ясування їх причини та визначення шляхів їх усунення.
Оцінювання робіт учнів, оголошення оцінок.
IX. Домашнє завдання:

1.  В.С. Доцяк. Технологія приготування іжї з основами товарознавства

Продовольчих товарів.Стор.167-168.
2.Підготувати міні-повідомлення для наступного уроку.

Список літератури:
1.  В.С. Доцяк. Технологія приготування страв з основами товарознавства
продовольчих товарів. 2014.
2. Збірник рецептур блюд і кулінарних виробів-К; А.С.К. 2005.
3. Н.П. Саєнко; Т.Д. Волошенко – Устаткування підприємств громадського харчування,2005.
4. Старовойт Л.Я. Кулінарія-К; Генеза 1998
5. Піденко А.І.. Гігієна і санітарія громадського харчування-М; Економіка,2004.
6. Боровікова Л.А. Товарознавство продовольчих товарів –М.; Економіка,1988.
7. Бутейкіс Н.Г. Організація виробництва підприємств громадського харчування.-М.; Вища школа,1990.

Статья " Формирование толерантности"

 з 20.11.2015 року матеріал розміщений на порталі

  "Учительский журнал он-лайн"

Формирование толерантности

Исследуя межличностную толерантность подростков, как качество личности, выраженное в ценностном отношении к любой окружающей личности, в отношении к толерантности как к ценности, можно связать процесс формирования данного качества с процессом развития личности.

Процесс развития личности это процесс иерархизации ценностей, отношений, мотивов и деятельностей. Данная иерархия образуется в результате усвоения определённых (в нашем случае – толерантных) ценностей, которые становятся мотивом. Мотивы могут не осознаваться подростком, но всегда выполняют функцию образования личностного смысла и эмоциональной регуляции поведения человека. Новая деятельность и отношения наполняют мотив новым содержанием, преобразуют его. Так выстраивается иерархия толерантных мотивов, деятельностей и отношений, которые и формируют толерантность, как качество личности подростка. Деятельность подростка и толерантные отношения образуют его опыт, на основе которого происходит усвоение новых социокультурных ценностей, осознание личностного смысла в толерантном отношении, успешности толерантного поведения. Через опыт человек отбирает и выстраивает ценности в свою собственную ценностную систему.

 

Процесс формирования межличностной толерантности подростка можно представить в виде последовательности этапов:

• Интериоризация (усвоение) ценностей;
• Преобразования ценностей в мотив;
• Преобразование мотива в деятельность и отношения;
• Формирование нового содержания мотива под влиянием деятельности субъекта;
• Осознание толерантности как ценности, что обеспечивается накопленным положительным опытом толерантных отношений.

Стратегия формирования толерантности:

- создание системы социальных и педагогических условий, способствующих формированию убеждений и взглядов, навыков толерантного поведения в микросреде – семье, в учебном заведении, на рабочем месте и т.д.

- способствование реализации идей привития детям и юным гражданам полинационального государства, открытых и уважительных отношений к другим людям, понимания возможности многовариантного человеческого бытия в различных сферах;

- распространение позитивного подхода к этническим вопросам и предотвращение проявления расизма, шовинизма, экстремизма, ксенофобии, дихотомии и др. через создание доброжелательной атмосферы в детских коллективах, акцентируя внимание на том, что объединяет детей, представителей разных этносов.

Механизмы формирования толерантности:

1. Принятие – включение другого в индивидуальное пространство личности за счет понимания, эмпатии, ассертивности.

2. Идентификация – эмоционально-когнитивный процесс неосознаваемого отождествления субъектом себя с другим субъектом или группой. Она изначально является нейтральным процессом, но может иметь позитивные или негативные эффекты в зависимости от того, кто является объектом идентификации.

3. Самоконтроль как волевой механизм толерантности подразумевает положительное, эмоционально устойчивое отношение в совместной деятельности и в общении между индивидами.

4. Присвоение –это символическая интернализация (включение в себя) человека или объекта.

Педагогическая деятельность по формированию межличностной толерантности подростков посредствам игры:

·         создание ситуации, в которой толерантность проявляется как единственно верный способ разрешения конфликта;

·         многократную актуализацию и закрепление положительного опыта толерантных отношений в конфликтной ситуации;

·         организация условий для свободного выбора детьми позиции терпимого отношения. Причем, если подросток в данной ситуации отдает предпочтение агрессивным, насильственным, авторитарным методам разрешения проблемной ситуации, это сигнализирует о том, что работа с ним должна продолжаться.

·         организация рефлексии, анализа и самоанализа.

В процессе исследования были определены виды игр, которые могут использоваться на разных этапах формирования толерантности. К ним относятся игры, обеспечивающие положительный опыт толерантных отношений. Они используются на первом этапе педагогической деятельности. Игры с явной или скрытой конфликтной ситуацией применяются на втором этапе формирования межличностной толерантности. На третьем – педагог может организовывать игры, погружающие каждого в ситуацию отверженного, которые позволяют подростку почувствовать себя «белой вороной».

В то же время, были выявлены условия организации игры, обеспечивающие успешность формирования межличностной толерантности подростка.

 Среди них:

• Обеспечение равных возможностей каждого участника в проявлении собственной позиции и отстаивании своего мнения, что достигается посредствам скрытых или явных правил и добровольности участия в игре.
  

• Содержание игры должно основываться на толерантных ценностях, таких как ценность человеческого достоинства и человеческой жизни, прав человека и ненасилия.

После игрового занятия необходима организация рефлексии, направленной на осмысление того, что сотрудничество, взаимодействие, договоренность с другими детьми является наиболее эффективным средством достижения целей как собственной, так и групповой работы по разрешению конфликтной или проблемной ситуации.

По итогам формирующего эксперимента, в процессе которого игровая деятельность использовалась как средство формирования межличностной толерантности подростка, была выявлена положительная динамика, которая проявилась в том, что количество толерантных учащихся в группе возросло более чем на 20%.